Уже лежачи в ліжку, Дмитрик прикро зітхнув і незадоволено подивився на підручник з української мови, який продовжував тримати в руці. Саме через нього сьогодні він знову посперечався з мамою. Вона дуже стривожена тим, що Дмитрик безграмотно пише, а правила вчити не хоче. Мама навіть стверджує, що без знань мови він виросте людиною нерозумною, безуспішною, нещасливою.                     

      Дмитрик не погоджується з цим, бо майже до семи років він прожив весело і щасливо, не знаючи жодного з тих клятих правил. Упевнений, що і далі без мови, без її "так грамотно", а "так безграмотно" і нескінченного потоку слів він добре прожити зможе.

      Заколисаний такими думками хлопчик заснув і на човнику сновидінь поплив у країну фантастичних історій і неймовірних пригод. Приснився йому дивовижний сон:

Саме небо, почувши його негативні твердження про мову, відібрало в нього здатність володіти нею і вимовляти слова. Більше того, Дмитрик перетворився у кумедного песика Дружка, що вже кілька місяців проживав на їхньому подвір'ї.

     Цілий день він весело розважався: намагався вхопити за крильця метеликів, грався зі своїм хвостом, бігав по колу, наздоганяючи його. Потім грівся на сонечку, із задоволенням погриз кісточку і солодко подрімав. Так непомітно і день збіг.

     Тихенько на землю зійшли сутінки, розкидавши повсюди сірі тіні. Сонечко закотилось за обрій, пішло на відпочинок. На подвір’ї стало зовсім тихо і дуже самотньо.

     Вийшла з будинку мама, поставила перед ним вечерю в червоній мисочці.

Дмитрик хотів сказати їй:  "Добрий вечір, мамочко. Придивись уважно, бо це ж я — твій синок", - але прозвучало лише коротке "гав, гав, гав".

     Мама пестливо погладила його поміж вухами і пішла в дім, навіть "на добраніч" не сказавши.

     Дмитрик-Дружок поклав голову на передні лапи, в його очах заблищали сльози. Раніше він ніколи не замислювався над тим, що в тому маминому "на добраніч" так багато любові, ніжності і доброти містилося. А йому саме їх дуже бракувало тепер.

     Прозорі великі краплини сліз викотились із собачих очей і росою впали на передні лапи. Дмитрик-Дружок лизнув їх і сумно завив, дивлячись у небо.

     Першим зорям, які з'явились на небі, він хотів розповісти про те, що з ним скоїлася біда. Так, не прикрість, а саме біда, бо, втративши мову, він більше ніколи не зможе сказати мамі, як він її любить безмежно, не зможе з татком про секрети справжніх чоловіків поговорити, навіть листа нікому не зможе написати...

     І диво-дивне: одна із зірочок зрозуміла Дмитрика і впала з небесної високості  неподалік від нього в траву. Вона навіть заговорила з ним ніжним, дуже схожим на мамин, голосом:

     — Дуже добре, Дмитрику, що ти так швидко зрозумів, яке важливе значення має слово у житті людини. Якщо не заперечуєш, поговоримо про це більш детально…

Разом  із  зірочкою Можливість Дмитрик летить на планету «Українська мова», де зі своїм другом Полінокіо, потрапляючи в різні неймовірні пригоди, охоче виконує багато різних мовних завдань.

Якщо цікаво дізнатися, що заохотило хлопчика до вивчення рідної мови, натисніть ТУТ